Звір усередині

Щось сердите й некероване сидить глибоко в підсвідомості, прагнучи вибратися назовні. Що це за прадавня сила, яка руйнує особистість і ламає життя навколишніх? Про феномен агресії та способи її приборкання розповідає фахівець.

Причини агресії

Олег ЧАБАН, клінічний психолог, доктор медичних наук

“Соціум диктує високі вимоги – і змушує ховати невдоволення в собі. Цей конфлікт часто провокує агресивність, яка може бути спрямована і на саму людину, і на її оточення”. 

Прокляття чи благо?

Homo homini lupus – людина людині вовк, погоджувався з античним прислів’ям Зигмунд Фрейд і риторично додавав: «У кого вистачить сміливості оскаржувати це судження, маючи весь досвід життя та історії?»

Та якщо ми поглянемо на історію з точки зору еволюційної доцільності, то будемо змушені визнати: властива людям агресивність повсякчас відігравала роль потужного стимулу до розвитку. Ворожість сприяла конкуренції всередині соціальних груп – і змушувала єднатись у протиставленні «чужим». Війни несли біль, горе й розруху – та водночас сприяли освоєнню нових територій і вдосконаленню технологій, серед яких можна згадати не лише зброярство, а й одомашнення тварин, будівництво, мореплавство, авіацію, використання атомної енергетики… Та навіть кулінарію і педіатрію – бо, наприклад, вірні побутові помічники, мікрохвильовки та сучасні підгузки, з’явилися саме завдяки розробкам військових. 

Контроль чи беззаконня?

Звісно, агресивність сприймається як дар лише тоді, коли її прояви розглядаються з відстороненістю теоретика. На практиці протягом усього свого існування людство шукало способів узяти жорстокість під контроль, застосовуючи етичні, релігійні та законодавчі важелі впливу. Ось і зараз ми створюємо демократичні закони, приймаємо постулати любові, альтруїзму, мирного спільного життя… Та хоч як старанно ми ховаємося за доброзичливою маскою цивілізованості, з-за неї раз за разом проявляється звіриний лик інстинктів, і світ знову вибухає війнами, терактами та репресіями.

Свідомість чи підсвідомість?

І така боротьба між контролюючими чинниками та спонтанними проявами агресивності точиться не лише між людьми та державами – вона відбувається всередині кожної особистості. Сторонами протиборства тут є різні рівні психіки. Так, відповідно до психоаналітичної термінології, несвідоме іменується Id (Воно) – це сукупність інстинктивних прагнень, які волають: «Мені чхати на мораль, я хочу розмножуватися, я хочу багато їсти, пити та вдовольняти інші свої потреби негайно!» Та є й Super Ego (Над-Я) – це та система моральних законів, яка вкарбовується у підсвідомість у ході батьківського виховання, а надалі – в процесі комунікації з соціумом. Це саме та частина підсвідомого, яка нагадує: «А як на це подивляться люди? А ти пам’ятаєш, що за свої вчинки ти будеш розплачуватися?»

Шукати компромісу між цими силами доводиться невеличкій, неначе верхівка айсберга, свідомій частині психіки –Ego (Я). І, вочевидь, моральний закон аж ніяк не завжди бере гору над стихією гніву.

Назовні чи всередину?

Куди і як вихлюпнеться агресія – це залежить бід безлічі чинників. І не останню роль у цьому можуть відігравати культурні особливості. Так, з подачі американського антрополога Рут Бенедикт у науковий обіг увійшло (а потім було детально розглянуто психологами) поняття про два різні способи морально-поведінкової регуляції: «культура сорому» та «культура провини». Класичним взірцем першої дослідниця вважала Японію. Тут центральне значення приділялося переживанню сорому – оскільки японець не мислить себе поза певними соціальними групами та орієнтується на них, а не на вищі універсальні принципи. Як взірець другої культури розглядалися перші американські поселенці пуритани, які вибудовували свою моральну поведінку на відчутті провини.

На основі цього можна припустити: агресія проявляється по-різному. В першому випадку вона спрямовується на самого себе, у другому – на навколишніх. Тому не дивно, що для нащадків самураїв часто буде характерною аутоагресія, а для заокеанських жителів – зриви на кшталт розстрілів однолітків у коледжі.

З часом, дедалі глибше вивчаючи категорії провини та сорому, психологи дійшли висновку, що вищезгаданий поділ культур усе-таки є доволі умовним, а ось спроможність агресивних імпульсів перетворювати на жертву і саму особистість, і людей навколо неї, залишається фактом, притому – медичним.

Душа чи тіло?

Аутоагресія – велика й різнопланова проблема. Неспроможність вирішити внутрішні конфлікти виливається не тільки в харакірі – це і ціла низка руйнівних звичок, і психосоматичні захворювання. Цим, власне, й займається сучасна медицина. Нерідко захворювання справді виникають унаслідок агресії організму проти самого себе. Щоправда, тут ідеться не про такі примітивізовані твердження, які сьогодні можна побачити чи не на кожному кроці у всесвітній мережі: мовляв, «організм себе карає» або «не хочу розмовляти, значить, болить горло, не хочу йти, значить, болять ноги». Йдеться про складний психоендокринний механізм, через який емоції впливають на тіло й «запускають» хвороби. Вочевидь, для того, щоб уникнути таких негараздів, варто з’ясувати разом із психотерапевтом, що стало першопричиною тяжкого психічного стану.

Вибухнути чи виговоритися?

До спеціаліста варто зазирнути й тим, хто раз за разом ловить себе на тому, що він не в змозі стримувати власні агресивні пориви. Якщо у вас автоматично стискаються кулаки, зранку в заторі ви мимовіль цитуєте словник ненормативної лексики, вдень – уявляєте, з яким незрівнянним задоволенням ви розтрощили б усі офісні меблі, а ввечері, прокручуючи хроніку дня, відчуваєте, як серце вискакує з грудей, – час призупинитися й розібратись у ситуації. Бо ще трохи, і відчайдушні спроби втримати самоконтроль спричинять неприємності.

Минеться чи ні?

Утім, візит до психолога – вчинок, на який спроможний далеко не кожний. Такий крок передбачає зрілість, розуміння тих процесів, що відбуваються із психікою, вміння брати на себе відповідальність за себе та навколишніх. Натомість набагато легше знайти тих, хто прийматиме тебе таким, яким ти є, – і спрямувати свою агресію на слабших. І зазвичай тими нещасними, на яких виливається роздратування, стають близькі й беззахисні, дружини та діти.

Що ж робити тим, хто стикається з агресивною поведінкою?

  • По-перше, усвідомити, що проблема сама собою не розсмокчеться. Ситуація, щонайменше, потребує аналізу – адже спочатку родина будувалася на любові; тож необхідно зрозуміти, що, коли і як пішло не так.
  • По-друге, повірити в те, що ви не самотні. І хоч інтернет далеко не завжди є хорошим порадником, він може стати тим інструментом, який допоможе познайомитися з людьми, котрі потрапили у схожу ситуацію, – наприклад, на форумі. Крім того, сьогодні існують організації, що надають поради, підтримку та прихисток жертвам домашнього насильства. Та і з поліції ніхто не знімав обов’язків захищати від домашніх тиранів.
  • По-третє, звернутися по допомогу до психотерапевта. Зрозуміти, які складні хитросплетіння неусвідомлених настанов загнали в пастку залежних стосунків. Відновити силу у власні сили – завдання геть не з простих. Тож найкраще покластися в цьому на допомогу професіоналів.

До 25 років триває формування відділів мозку, відповідальних за самоконтроль, прийняття рішень та оцінювання їхніх наслідків. До цього віку інстинкт легко бере гору над моральними настановами – звідси й особлива жорстокість шкільного булінгу, підліткових бійок.

Дорожнє шаленство

Саме так Джек Кац, автор книги «Як проявляються емоції», назвав роздратування, яке виникає в заторах. Машини вимушені обганяти чи поступатися одна одній – і мозок сприймає ситуацію, як низку конфліктів. При цьому учасники дорожнього руху не можуть комунікувати, а це найкомфортніший для людини спосіб вирішення суперечок. І ось що з’ясувалося: агресія знижується майже вдвічі, якщо поруч є пасажир, який може вислухати невдоволені тиради водія.

Healthy and Happy: Психотерапія

___

Корпоративне видання ТОВ “ХЕЛСІ ЕНД ХЕПІ” – усі матеріали охороняються законами України та міжнародними конвенціями про інтелектуальну власність. Використання матеріалів дозволяється тільки за письмовою згодою Засновника (ТОВ “ХЕЛСІ ЕНД ХЕПІ”). Відповідальність за достовірність наведених у рекламі відомостей, а також за відповідальність змісту реклами вимогам законодавства несе рекламодавець.