Затулити вуха?

Затулити вуха?

«Скажіть, на кого ви кричите, і я скажу, хто ви» – це мало би стати лозунгом усіх батьків. Бо на кого зазвичай підвищують голос мами й тата? На боса, колег, друзів? Ні, на власних дітей. Розберімося, чому і яких наслідків чекати.

Теорії крику

  • Викид адреналіну. Парадокс нинішнього світу полягає у тому, що табу на гнів у суспільстві сусідить зі зростанням його кількості. Тож негативні емоції доводиться приховувати та стримувати закипання зусиллям волі. Однак рано чи пізно внутрішні резервуари переповняться, і з киплячого чайника злетить кришка. Міні-катастрофи зазвичай стаються не в кабінеті начальника, який може відповісти звільненням, а вдома. Й потоки гніву виливаються на дитину – об’єкт апріорі слабший і не спроможний дати відсіч.
  • Синдром хронічної втоми. Сучасні батьки нагадують загнаних коней. А втома помножена на внутрішній негатив – потужна хвиля, яка зіб’є з ніг навіть рятувальників Малібу, не кажучи вже про малу дитину.
  • Незнання дитячої психіки. Ще одна причина батьківського лементу – дилетантство у психології. Приміром, ви вважаєте, що неорганізованість, забудькуватість і неуважність – це наслідок ліні та неслухняності. Втім, у багатьох випадках – це нерозуміння чужих очікувань, реакція на стрес або ж підвищена тривожність. Відмова слухатися – не егоїзм, а вікова неспроможність швидко обробити інформацію чи важкість у розумінні абстрактних понять. І це ми не беремо до уваги прояви аутизму, які нині не рідкість.

Час розплати

Ніхто свідомо не хоче псувати життя своєї дитини. Втім, якщо крик переможе здоровий глузд, програюсь усі.

  • Ефект «бумеранга». «Посієш вітер, пожнеш бурю» – дуже влучна характеристика ситуації. Для наочності – фільм «Бумеранг». Кадр перший: мама йде з 25-річною донькою, яка кричить: «Ти нечупара, ти нічого не можеш, ти…» Кадр другий: мама йде з 5-річною дівчинкою і кричить… Ви здогадалися, що саме. Мораль: діти – ксерокопія своїх батьків і транслюють у світ їхні принципи й поведінкові реакції.
  • Дисоціація. Прояви гніву запускають у дитячій психіці механізм дисоціації – захисну реакцію відсторонення. Коли ви кричите, дитина відчуває страх, завмирає, перестає нормально функціонувати та сприймати дійсність. Це рятувальне коло для психіки. Якщо кричати двічі-тричі на тиждень чи більше, дисоціація перетворюється на звичку.
  • Нульова стресостійкість. Ще один зворотній бік крику – неспроможність упоратися зі стресом. А це – хвороби і психічні, і фізичні.
  • Почуття провини. Дитина ніколи не усвідомлює, що батьки неправі. Вона, хоч і сперечається з вами, повсякчас у конфлікті звинувачує себе. В результаті невідповідності вашим вимогам у дитини розвивається комплекс неповноцінності або ж синдром відмінника.
  • Недовіра. Чим частіше ви кричатимете, тим менше вам довірятимуть. А недовіра близьким – один крок до ворожості світу й відчуття незахищеності, що загрожує синдромом розладу адаптації.

Повне перезавантаження

Аби час розплати не настав, треба оголосити війну крику, гніву та роздратуванню у присутності дітей. Тільки не розпалюйте в собі почуття провини. Набагато ефективніше скористатися спеціальними психологічними прийомами та згадати прописні істини здорового способу життя.

  • Практика дихання. Прийшовши дому після важкого дня, скажіть дітям, що мамі чи тату треба трохи часу на відпочинок. Лишіться наодинці з собою, порахуйте до 10, глибоко вдихаючи й видихаючи. Скажіть собі, що ви не вибухнете, навіть якщо дитина розіллє цеберко води на ваш улюблений килим. Користуйтеся цією практикою не тільки для профілактики, а й під час нападу гніву.
  • Поновлення енергії. Банально, проте дієво – їсти не тільки на ніч, висипатися не тільки за робочим столом – і влаштовувати піші прогулянки. Ви й уявити собі не можете, наскільки поліпшиться ваш душевний стан, якщо замість 5 годин ви спатимете хоча б 8. А якщо додати кілька годин спорту на тиждень – негатив суттєво зменшиться.
  • Практика шепоту. Відтепер ви контролюватимете себе, й відчувши, що закипаєте, зупинитеся, стишите голос, а інколи й перейдете на шепіт.
  • Дзеркальний тест. Погляньте на себе під час крику. Роздратоване, скособочене обличчя вам точно не сподобається. Дзеркало – гарні ліки від наступного прояву гніву.

Без претензій

Задля профілактики крикливості переведіть спілкування із дитиною у площину бажань, а не дорікань і шантажу. Краще мотивує до дії: «Я хотіла б, аби ти мив за собою посуд», ніж: «Ти ніколи не миєш посуд. Якщо не помиєш, не куплю тобі…»

Дарія САПОН

Дарія САПОН, лікар-психіатр

“Діти, як і дорослі, відчувають цілу гаму негативних емоцій, коли на них кричать. Різниця лише в тому, що вони не можуть відповісти”.

Healthy and Happy: Психотерапія

___

Корпоративне видання ТОВ “ХЕЛСІ ЕНД ХЕПІ” – усі матеріали охороняються законами України та міжнародними конвенціями про інтелектуальну власність. Використання матеріалів дозволяється тільки за письмовою згодою Засновника (ТОВ “ХЕЛСІ ЕНД ХЕПІ”). Відповідальність за достовірність наведених у рекламі відомостей, а також за відповідальність змісту реклами вимогам законодавства несе рекламодавець.