Затулити вуха?

«Скажіть, на кого ви кричите, і я скажу, хто ви» – це мало би стати лозунгом усіх батьків. Бо на кого зазвичай підвищують голос мами й тата? На боса, колег, друзів? Ні, на власних дітей. Розберімося, чому і яких наслідків чекати.

 

Теорії крику

Викид адреналіну. Парадокс нинішнього світу полягає у тому, що табу на гнів у суспільстві сусідить зі зростанням його кількості. Тож негативні емоції доводиться приховувати та стримувати закипання зусиллям волі. Однак рано чи пізно внутрішні резервуари переповняться, і з киплячого чайника злетить кришка. Міні-катастрофи зазвичай стаються не в кабінеті начальника, який може відповісти звільненням, а вдома. Й потоки гніву виливаються на дитину – об’єкт апріорі слабший і не спроможний дати відсіч.

Синдром хронічної втоми. Сучасні батьки нагадують загнаних коней. А втома помножена на внутрішній негатив – потужна хвиля, яка зіб’є з ніг навіть рятувальників Малібу, не кажучи вже про малу дитину.

Незнання дитячої психіки. Ще одна причина батьківського лементу – дилетантство у психології. Приміром, ви вважаєте, що неорганізованість, забудькуватість і неуважність – це наслідок ліні та неслухняності. Втім, у багатьох випадках – це нерозуміння чужих очікувань, реакція на стрес або ж підвищена тривожність. Відмова слухатися – не егоїзм, а вікова неспроможність швидко обробити інформацію чи важкість у розумінні абстрактних понять. І це ми не беремо до уваги прояви аутизму, які нині не рідкість.

 

Час розплати

Ніхто свідомо не хоче псувати життя своєї дитини. Втім, якщо крик переможе здоровий глузд, програюсь усі.

Ефект «бумеранга». «Посієш вітер, пожнеш бурю» – дуже влучна характеристика ситуації. Для наочності – фільм «Бумеранг». Кадр перший: мама йде з 25-річною донькою, яка кричить: «Ти нечупара, ти нічого не можеш, ти…» Кадр другий: мама йде з 5-річною дівчинкою і кричить… Ви здогадалися, що саме. Мораль: діти – ксерокопія своїх батьків і транслюють у світ їхні принципи й поведінкові реакції.

Дисоціація. Прояви гніву запускають у дитячій психіці механізм дисоціації – захисну реакцію відсторонення. Коли ви кричите, дитина відчуває страх, завмирає, перестає нормально функціонувати та сприймати дійсність. Це рятувальне коло для психіки. Якщо кричати двічі-тричі на тиждень чи більше, дисоціація перетворюється на звичку.

Нульова стресостійкість. Ще один зворотній бік крику – неспроможність упоратися зі стресом. А це – хвороби і психічні, і фізичні.

Почуття провини. Дитина ніколи не усвідомлює, що батьки неправі. Вона, хоч і сперечається з вами, повсякчас у конфлікті звинувачує себе. В результаті невідповідності вашим вимогам у дитини розвивається комплекс неповноцінності або ж синдром відмінника.

Недовіра. Чим частіше ви кричатимете, тим менше вам довірятимуть. А недовіра близьким – один крок до ворожості світу й відчуття незахищеності, що загрожує синдромом розладу адаптації.

 

Повне перезавантаження

Аби час розплати не настав, треба оголосити війну крику, гніву та роздратуванню у присутності дітей. Тільки не розпалюйте в собі почуття провини. Набагато ефективніше скористатися спеціальними психологічними прийомами та згадати прописні істини здорового способу життя.

Практика дихання. Прийшовши дому після важкого дня, скажіть дітям, що мамі чи тату треба трохи часу на відпочинок. Лишіться наодинці з собою, порахуйте до 10, глибоко вдихаючи й видихаючи. Скажіть собі, що ви не вибухнете, навіть якщо дитина розіллє цеберко води на ваш улюблений килим. Користуйтеся цією практикою не тільки для профілактики, а й під час нападу гніву.

Поновлення енергії. Банально, проте дієво – їсти не тільки на ніч, висипатися не тільки за робочим столом – і влаштовувати піші прогулянки. Ви й уявити собі не можете, наскільки поліпшиться ваш душевний стан, якщо замість 5 годин ви спатимете хоча б 8. А якщо додати кілька годин спорту на тиждень – негатив суттєво зменшиться.

Практика шепоту. Відтепер ви контролюватимете себе, й відчувши, що закипаєте, зупинитеся, стишите голос, а інколи й перейдете на шепіт.

Дзеркальний тест. Погляньте на себе під час крику. Роздратоване, скособочене обличчя вам точно не сподобається. Дзеркало – гарні ліки від наступного прояву гніву.

 

Без претензій

Задля профілактики крикливості переведіть спілкування із дитиною у площину бажань, а не дорікань і шантажу. Краще мотивує до дії: «Я хотіла б, аби ти мив за собою посуд», ніж: «Ти ніколи не миєш посуд. Якщо не помиєш, не куплю тобі…»

Дарія САПОН, лікар-психіатр

“Діти, як і дорослі, відчувають цілу гаму негативних емоцій, коли на них кричать. Різниця лише в тому, що вони не можуть відповісти”.

___
Корпоративне видання ТОВ “ХЕЛСІ ЕНД ХЕПІ” – усі матеріали охороняються законами України та міжнародними конвенціями про інтелектуальну власність. Використання матеріалів дозволяється тільки за письмовою згодою Засновника (ТОВ “ХЕЛСІ ЕНД ХЕПІ”). Відповідальність за достовірність наведених у рекламі відомостей, а також за відповідальність змісту реклами вимогам законодавства несе рекламодавець.