Носик не дихає!

Для батьків слово «аденоїди» звучить тривожно, адже всі чули про те, що до цієї хвороби схильна величезна кількість дітей. Проте, рідні не завжди можуть вчасно запідозрити проблему через брак знань та досвіду. Що ж має викликати настороженість?

Як відомо, мигдалики бувають не тільки піднебінними (у просторіччі їх називають гландами), а й у носоглотці. Ці «острівці» лімфоїдної тканини є частиною імунної системи та виконують захисну функцію – затримують мікроби, які потрапляють із повітрям. За будь-якого запалення в носоглотці залозки збільшуються, а після одужання повертаються до нормальних розмірів. Але коли дитина часто застуджується, тканина мигдалика компенсаторно починає розростатися. Так організм намагається зміцнити свій оборонний плацдарм шляхом кількісного (але, на жаль, не якісного!) збільшення площі лімфоїдної тканини, де виробляються імунні клітини. Надмірно збільшені носоглоткові мигдалики позначають терміном аденоїди. З’являються вони виключно у дитячому віці – з 1 року до періоду статевого дозрівання (14-15 років), а потім починається зворотний розвиток гіпертрофованої тканини. І лише в окремих осіб аденоїди зберігаються у дорослому віці. Але у будь-якому випадку, вони заважають нормальному диханню. Коли лімфоїдна тканина, що розрослася, закриває просвіт носоглотки на 1/3, констатують першу стадію хвороби. При перекритті носоглотки на 2/3 – другу, а при повному блокуванні – третю.

Передумовою до фізіологічного розростання тканини вважають недостатність імунітету, наслідком чого є часті респіраторні захворювання, а також наявність в організмі постійного вогнища запалення (найчастіше – хронічних інфекцій верхніх дихальних шляхів) або схильність до алергічних реакцій, що супроводжуються нежиттю.

Це погано!

Педіатрична практика знає тисячі прикладів, коли батьки витрачали сили та дорогоцінний час на усунення симптомів патології у дитини, замість того, щоб лікувати аденоїди. А в цей час їхнє чадо спіткало силу силенну недуг. Тому потрібно знати, як поводиться гіперплазія носоглоткової мигдалики, щоб при підозрі на це лихо – діяти раціонально.

Симптомами хвороби є:

• часті застудні захворювання. (Вони обумовлені тим, що збільшені аденоїди мають глибокі складки, які стають місцем проживання багатьох патогенів);
• тривала закладеність носа та, як наслідок, дихання через рот. (Як правило, утрудненість носового дихання спочатку спостерігається тільки уві сні, але потім і в період неспання дитина тримає рот відкритим);
• рясні виділення з носа, що не припиняються (але не завжди);
• хропіння, гугнявість голосу;
• затяжне покашлювання за відсутності бронхіту чи ГРЗ. Воно виникає через роздратування аденоїдами нервових закінчень носоглотки і задньої стінки глотки, що розрослися;
• часті захворювання вух (отити), адже аденоїди знаходяться поряд з отворами (устями) слухових труб;
• зниження слуху (вказівкою на це є часті перепитування, відсутність реакції на тихі звуки). Причина цього явища в перекритті збільшеної мигдаликом гирла євстахієвої труби, через яку повітря проходить у середнє вухо. Якщо є хоча б кілька симптомів, краще без зволікання показати малюка дитячому ЛОР.

Раптом пощастить?

Оскільки батьки чули про те, що з 14-15 років аденоїди починають немов «усихати», деякі щиро вважають, що не потрібно особливо «піддавати тортурам» хвору дитину. Одні дорослі лише частково дотримуються курсу лікування, рекомендованого лікарем («занадто багато всього виписано!»), інші – зволікають з операцією. Адже шкода здоров’ю від збільшених носоглоткових мигдалин, що часто запалюються, велика, попереджає лікар-ЛОР дитячий Наталія Телегіна.

Почнемо з того, що при ротовому диханні, характерному для аденоїдів, повітря не зігрівається та не очищається, що збільшує ризик хвороб верхніх дихальних шляхів та ще більше знижує імунітет. Ситуацію погіршують і виділення, що стікають у носоглотку, з носа – вони спричиняють запальні процеси в глотці, гортані, трахеї, бронхах. До того ж аденоїди є причиною запалення середнього вуха, погіршення слуху, нічного нетримання сечі, нападів бронхіальної астми, розвитку нефриту та інших проблем. Додамо, що порушення носового дихання веде до недоотримання кисню (на 15-19%), тому хворі діти мляві, примхливі, скаржаться на головний біль, гірше вчаться.

Але це тільки «квіточки»!

У тих випадках, коли малюк довгий час позбавлений можливості нормально дихати, відбувається деформація лицевих кісток, і виникають зміни у зовнішньому вигляді: рот постійно відкритий, нижня щелепа відвисла, носогубні складки згладжені, овал обличчя витягнутий. Також через порушення носового дихання страждають прикус і мова: верхні різці значно виступають вперед, з’являється так звана закрита гугнявість, коли звуки “м”, “н”, “р”, “к”, “х” чуються як “б”, “д” або “л”. Більше того, поверхневе дихання через рот поступово призводить до неправильного розвитку грудної клітини – вона загострюється і висувається вперед (формується так звана «куряча грудка»). Правда – є через що бити на сполох?

Шлях до перемоги

Лікування аденоїдів може бути як консервативним (безопераційним), так і хірургічним. Якщо збільшення носоглоткової мигдалики викликає незначне утруднення носового дихання, то, природно, про хірургічне втручання не може бути мови. Швидше за все, фахівець призначить промивання носа, а також протизапальні та протиінфекційні засоби (у вигляді крапель, розпилювачів). До цього можуть додаватися фізіопроцедури («зозуля», лазеротерапія).

А в принципі існуючий стандарт наказує включення до листа призначень 6-8 препаратів, що взаємодоповнюють і підсилюють дію один одного. Так що не варто нарікати лікаря за довгий рецепт. Ніхто не намагається батьків «розкрутити» на гроші, просто зменшення аденоїдів – завдання не з легких, воно вимагає терпіння та кропіткого дотримання букви інструкції.

Якщо ж дитина змушена постійно дихати ротом, її «переслідують» отити, фарингіти, знижується слух, то тут потрібний хірург. Добре, що сьогодні нарівні з класичним методом – аденонотомією, існують і нові, безкровні технології (кріодеструкція, лазерна коагуляція). Тягти час з операцією –прирікати малюка на нескінченні хвороби, і навіть незворотні зміни щелепно-лицьових кісток та зубів.

Однак хірургічне втручання не гарантує, що аденоїди не з’являться повторно, якщо не працювати над підвищенням захисних сил дитячого організму. Часті хвороби здатні знову спровокувати збільшення носоглоткової мигдалики, тому що операція не дозволяє видалити все до єдиної клітини лімфоїдної тканини, тому вони можуть почати знову розмножуватися.

Заходи профілактики

Незважаючи на те, що аденоїди в дитячому віці – явище поширене, але воно вкрай небажане. Щоб попередити розростання носоглоткової мигдалики у дитини, від родичів потрібно не так вже й багато: зміцнювати імунітет малюка, своєчасно та ефективно лікувати у нього інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів, а також санувати хронічні вогнища запалення.

Крім того, дуже важливою є вакцинація. Вже не один рік у багатьох країнах світу обов’язковим є щеплення від пневмококів. На жаль, в Україні через дорожнечу ця вакцина є лише рекомендованою до застосування, але не включеною до Національного календаря імунізації.

Однак нескладно підрахувати, що за вартістю одна вакцина (дитині до 1 року її потрібно вводити тричі, після року – дворазово) дорівнює курсу лікування одного епізоду хвороби (!). Це не враховуючи втрат батьків через невихід на роботу, удар хвороби по дитячому здоров’ю і шкоди від побічної дії застосовуваних медикаментів! На жаль, на сьогоднішній день щеплення отримують лише небагато дітей.

Тим часом імунізація вакциною від пневмококів захищає дітей від бактеріальних ускладнень (бронхітів, пневмоній, тонзилітів. запалень середнього вуха, синуситів), які часто виникають після грипу або банального ГРВІ. Щеплена дитина легше переносить застудні захворювання, швидше йде на одужання. Отже, створюється менше передумов для зниження імунітету і розростання лімфоїдної тканини в носоглотці.

Отже, всіма доступними вам способами (за допомогою загартовування, серйозного ставлення до лікування аденоїдів або іншого захворювання, вакцинації) постарайтеся захистити малюка від гіперплазії носоглоткової мигдалики, щоб потім не шкодувати про втрачену можливість, адже попереду у дитини ціле життя, яке краще б прожити повним сил і здоров’я, а не кволою та змученою.

Healthy and Happy: Педіатрія