Що треба знати про право на медичну таємницю: ПРАВА ПАЦІЄНТА

Право на медичну таємницю є одним із найпростіших і найочевидніших прав. Водночас це те право, різні аспекти якого порушуються чи не найчастіше. Розповідаємо, що означає право на медичну таємницю і що робити, якщо його порушили.

ЯКІ ДАНІ СТАНОВЛЯТЬ МЕДИЧНУ ТАЄМНИЦЮ

Під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров’я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров’я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Це означає, що лікар або медсестра не має права приховувати діагноз від пацієнта. Найбільш розповсюджений випадок – це коли в пацієнта онкозахворювання, про яке він має повне право знати згідно з законом, як і про наслідки, способи лікування і прогноз. Натомість лікарі повідомляють про справжній стан речей найближчим родичам, а самому пацієнтові не кажуть. Такі випадки є порушенням Основ законодавства (Стаття 39).

Медичною таємницею є:

факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою;
стан здоров’я людини;
діагноз;
обставини, що передували захворюванню або спровокували його;
функціональні особливості організму;
шкідливі звички,
особливості психіки,
майновий стан,
інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров’я родичів, близьких пацієнта.

Важливо: Медична таємниця – це не приховування інформації від пацієнта. Навпаки – пацієнт має право знати про всі аспекти своєї хвороби, варіанти лікування, можливі ризики тощо. Медична таємниця – це збереження в таємниці від інших людей відомостей, які за правом належать пацієнтові.

Коли лікар може порушити медичну таємницю

Існує буквально кілька випадків, коли лікар може порушити медичну таємницю. Це ті випадки, коли збереження медичної таємниці шкодить суспільству або може мати серйозні наслідки для оточення пацієнта. Наприклад, медики зобов’язані інформувати відповідні державні органи про народження, мертвонароджених, смерть, поширення інфекційних хвороб, випадки жорстокого поводження з дітьми тощо.

ДЕ ЗАКРІПЛЕНО ПРАВО НА МЕДИЧНУ ТАЄМНИЦЮ

Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України (статті 32 (ч. 2), 34 (ч. 3).

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров’я (статті 39 (ч. 2, 5), 39-1, 40, 43 (ч. 1)). Окремі аспекти визначені у Сімейному кодексі України (стаття 30), Цивільному кодексі України (статті 285 (ч. 2, 4), 286), Кримінальному кодексом України (статті 132, 145), Законах “Про інформацію” (стаття 21 (ч. 2).

Порушення лікарської таємниці є зловживанням права на інформацію, що тягне цивільно-правову відповідальність.

Якщо ваші права порушують:

Стаття 145 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.

Згідно зі ст. 132 Кримінального кодексу України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – також тягне за собою кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р., люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди, пов’язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.

У разі порушення цих прав людині треба звернутись до Національної поліції.

Крім того, за безоплатною правовою допомогою можна звернутись до Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, їх адреси: https://bit.ly/2RGd4t9

За матеріалами сайту Міністерства охорони здоров’я України

https://moz.gov.ua/article/health/pacient-mae-pravo-scho-treba-znati-pro-pravo-na-medichnu-taemnicju

ПОРЯДОК ДОСТУПА ПАЦІЄНТА ДО МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Порядок отримання медичної інформації про пацієнта у закладі охорони здоров’я визначається ст 16. Порядок доступу до персональних даних ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року 2297-VI та ст. 39, 39’та 40 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 9 листопада 1992 року № 2801-XII

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Доступ до персональних медичних даних надається пацієнту безпосередньо або якщо пацієнт є дитиною (віком до 18 років) або неповносправним – батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам за умови надання документального підтвердження факту батьківства, усиновлення або опіки.

Доступ до персональних медичних даних третім особам надається виключно за умови наявності документально підтвердженого факту – делегування такого права третій особі у вигляді нотаріально завіреної довіреності.

Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити.

Суб’єкт відносин, пов’язаних з персональними медичними даними (пацієнт), подає запит щодо доступу (далі – запит) до персональних медичних даних володільцю персональних даних.

У запиті на одержання медичної інформації зазначаються:

1) адресат запиту – Директор медичного закладу

2) прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (місце перебування), контактний телефон і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи – заявника);

3) прізвище, ім’я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;

4) перелік медичних персональних даних, що запитуються;

5) мета та/або правові підстави для запиту.

Строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження. Протягом цього строку володілець персональних медичних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті. Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.